В інтерв'ю OilPoint директор зі стратегії розвитку «Регіональної газової компанії» Станіслав Казда розповів, як підготувати газорозподільні мережі до роботи 21 столітті та де взяти інвестиції для редизайну всієї системи.
Транзит водню та інших синтетичних газів для України – питання п'ятирічної перспективи. Поки ж компанії, що займаються транспортуванням газу, на етапі експериментів.
Проміжні результати показують, що штучні гази раніше з`являться не в магістральних газопроводах, а в регіональних – газопроводах низького і середнього тиску.
Але для цього, як стверджують газовики, з українською газорозподільною системою слід виконати велику роботу, що, в свою чергу, вимагає інвестицій.
Підземні газопроводи по селах будувалися за принципом «що було, то і закопали»: про технічний стан українських газорозподільних мереж.
Протягом останніх двох років Нацкомісія, що здійснює держрегулювання в сферах енергетики і комунальних послуг, значно змінила формування тарифів для газорозподільних компаній, включивши в тариф інвестиційну складову.
Чи достатній нинішній тариф на транзит газу для того, щоб проводити модернізацію газорозподільних мереж? На думку газовиків – усе ще ні.
Про те, в якому стані зараз перебувають українські газорозподільні мережі, а також скільки необхідно коштів для того, щоб перенести українську систему розподілу газу в 21 століття, OilPoint поговорив із директором зі стратегії розвитку Регіональної газової компанії Станіславом Каздою.
У 2015 році ви стверджували, що аварійним був кожен сотий метр мереж, а до 2020 аварійним буде кожен 50-й метр. Чи підтвердився ваш прогноз? У якому стані зараз українські газорозподільні мережі?
— Із того, що я бачу в RGC GIS ( «геоінформаційна система» – програмний продукт, створений РГК, який дозволяє нанести на карту статичну (всі мережі та газове обладнання) і динамічну (результати оглядів, контролю і ремонтів мережі) інформацію, на основі якої можна зробити висновки про технічний стан конкретної частини мережі – ред.), прогнози приблизно підтверджуються.
Спостерігається погіршення технічного стану мереж, в тому числі з-за недостатнього інвестування – у газорозподільних компаній (не тільки під брендом РГК) немає ресурсів, щоб привести мережі у порядок.
Більш того, тут питання навіть в іншому: мережі потрібно підготувати до роботи в ХХІ столітті. Якщо порівнювати газорозподільні мережі України з країнами Європи, то ми ще десь в періоді динозаврів.
У чому це полягає?
— Крім технічного стану мереж, є питання до їх якості. У 1980-і роки, коли відбувалося масове будівництво газових мереж силами радгоспів і колгоспів, їх якість не контролювали. У результаті стан мереж, побудованих у 1980-1990 роки, набагато гірший, ніж стан мереж 1960-х років.
Підземні газопроводи по селах будувалися за принципом «що було, то і закопали». Часто їх не засипали піском, тому що його не було. Засипали жорствою, яка пошкодила ізоляцію. Такі мережі стають непридатними набагато швидше.
Що стосується інвестицій: для початку потрібно привести всю інфраструктуру в технічний порядок, щоб ми могли гарантувати безперервну і безпечну доставку газу споживачам – те, до чого нас зобов'язує законодавство.
Наступний крок – модернізація мереж. Це дозволить не витрачати зайві гроші на їх експлуатацію, і дасть нам можливість готувати їх до роботи з синтетичними газами. Без масштабної реконструкції та редизайну газорозподільних мереж України буде важко виконувати умови європейського Green Deal.
Якщо брати всі газорозподільні мережі, про яку суму інвестицій може йти мова?
— Якщо врахувати середню вартість реконструкції одного кілометра труби, одного газорозподільного пункту і так далі, повний редизайн розподільних мереж може обійтися в понад 200 мільярдів гривень.
Це передбачає виправлення технічних несправностей, що виникли через те, що більше 20 років облгази не отримують необхідне інвестування. Повний редизайн мереж необхідний, щоб привести мережі у стан, що дозволяє ефективно їх експлуатувати.
Основне завдання редизайну – відповідність мереж поточним потребам споживачів. Адже зараз використовується лише чверть потужності газорозподільної системи. Утримання 75% незатребуваної потужності покладається на споживача і це – неправильно.
Зараз Україна використовує найдорожчий і найменш ефективний спосіб експлуатації мереж – експлуатацію за періодичністю. Простими словами, зараз прописано, що, де і коли потрібно перевіряти, незважаючи на те, чи є в цьому необхідність. Редизайн дозволить перейти до інших методів обслуговування, які практикуються в Європі, і не регламентовані поки в Україні.
Можете розповісти докладніше?
— Експлуатація мереж за техстаном, коли оператор газорозподільної мережі сам визначає, що і де потрібно перевіряти, залежно від стану мережі.
Зараз, умовно, газовикам необхідно прийти на кожен ГРП (газорозподільний пункт – ред.) раз на тиждень – незалежно від того, скільки йому років і коли він був реконструйований. Туди все одно потрібно прийти, перевірити і проконтролювати – зробити різні виміри.
Конкретний приклад: у 2014-2015 роках я порівнював чеські ГРС з українськими, і з'ясував, що якщо в Чехії газовик відвідує один ГРП чотири, а то й два рази на рік, для переналаштування на зимовий і літній режими, то в Україні – 56 разів.
За останні кілька років ми домоглися, щоб більшу частину цих робіт прибрали. Але все одно на кожен ГРП співробітники газорозподільних компаній приходять 16 разів рік, а самих ГРП в Україні близько 100 тисяч.
Це марна робота.
— Так. Але зараз вона необхідна, оскільки мережі в неналежному технічному стані. І без редизайну мереж складно відмовитися від цієї практики і перейти на обслуговування за фактом – або відповідно до техстану, або за принципом ризиків, – коли газовики самі собі визначають, як часто і які роботи проводити на окремо взятому ГРП.
Якщо на ГРП встановлена телеметрія, то інформація про кількість переданого газу, тиску, параметри загазованості автоматично фіксується і віддалено передається. Якщо диспетчер бачить, що все гаразд, то газовикам туди слід заходити, тільки якщо вони проїжджають повз на інші роботи – тоді це нічого не коштує.
Редизайн також потрібен, щоб оптимізувати мережі з точки зору кількості обладнання. Зараз великий обсяг обладнання в українських газорозподільних мережах не потрібен, особливо – ГРП і ШРП (шафові розподільні пункти – ред.).
Українські ГРС розраховані на обсяг споживання 100 млрд кубів на рік, а сьогодні споживання – в 4 рази менше, на рівні 25 мільярдів куб. м, включаючи промисловість.
Тому багато технологій, побудованих за радянських часів, зараз не потрібні. І навряд чи хтось у майбутньому буде ними користуватися, адже споживання в тих обсягах вже не буде ніколи. Навпаки, за рахунок енергоефективності споживання і далі знижуватиметься.
Про який обладнанні йдеться – про труби або про газорозподільних пунктах?
— Про все – труби, газорозподільні пункти і системи електрохімзахисту, яких тільки по нашій мережі налічується близько 15 тисяч, а по всій Україні – 20-25 тисяч, але насправді їх необхідно набагато менше.
Наприклад, чеські газорозподільні мережі, які за кілометражем у п'ять-шість разів менші, ніж українські, мають у 15 разів менше СКЗ (станцій катодного захисту – ред.).
Поясню: ці станції захищають підземні сталеві газопроводи, щоб уповільнити корозію, яка виникає якщо ґрунт засолений або окислений. Якщо станція СКЗ несправна – за п'ять років труба розсипається. Особливо гостро ця проблема стоїть у містах, де є електротранспорт – наприклад, у Харкові та Дніпрі.
Але, знову ж таки, СКЗ потребують обслуговування, вони споживають електрику, але свою роль вони не виконують, адже були побудовані під великі обсяги споживання, і зараз розташовані в тих місцях, де таке споживання не потрібно.
Також редизайн необхідний у контексті виконання Green Deal, а саме взятого Україною зобов'язання щодо зниження викидів метану в атмосферу. Тут потрібна реконструкція і редизайн із точки зору майбутнього, щоб розподільні мережі змогли приймати синтетичні гази.
У тому числі, водень?
— Не тільки. Це просто факт – синтетичні гази будуть у мережах. Точно не завтра і не через рік, але через 5-7 років це буде реальністю.
Вони масово закачуватимуться саме в розподільні мережі, а не в магістральні, адже більшість виробників не зможуть забезпечувати тиск, необхідний для транспортування по магістральних газопроводах – від 20 до 60 кгс / кв см. Буде набагато простіше закачати синтетичний газ у розподільну мережу, де тиск на порядок нижчий – 1 або 3 кгс / кв см.
Для цього нам і потрібен редизайн. Причому, це питання зміни самої архітектури мережі – деякі її складові потрібно взагалі прибрати з мережі, а деякі – додати.
Що потрібно прибрати, а що додати?
— Судячи з результатів наших водневих випробувань, необхідно принципово скоротити кількість роз'ємних стиків – гвинтів, гайок, фланців. Вони виявилися найслабшою ланкою, через яку відбувається найбільше витоків водневої суміші. Молекула водню в 4 рази менша за молекулу газу, і легше проходить крізь ущільнювальні матеріали. Чим менше з'єднань – тим краще.
Це передбачає повну перебудову труби?
— У тому-то й справа, спочатку потрібно визначити концепцію редизайну – побудувати модель, прорахувати гідравліку. У мережу доведеться додавати нові технології для онлайн-моніторингу хімічного складу газу – наприклад, потокові хроматографи. Хімічний склад газу буде змінюватися в залежності від того, звідки, якого і скільки газу закачується в систему, а також ким і як він буде споживатися.
Але головне, потрібна масштабна автоматизація мереж – це установка телеметрії, модемів, віддаленого доступу до управління кранами, автоматичного обмеження доступу до системи (наприклад, якщо якість біогазу дуже низька), або навпаки – дозволу підвищеного обсягу закачування для підтримки необхідного хімскладу газу в системі.
Ви називали цифру «200 мільярдів гривень». Скільки з неї може піти на автоматизацію системи?
— Питання в принциповій можливості автоматизації, її архітектурі. За результатами нашого водневого проекту ми спробуємо розробити нову стратегію та нові вимоги до архітектури розподільних мереж.
Є кілька варіантів автоматизації, які вимагають різного фінансування. Наприклад, автоматизація першого покоління – пасивний збір даних із системи. Потім дані аналізують диспетчери, які, в свою чергу, на їх основі приймають рішення.
«Непопулярно, але факт: обслуговування газорозподільних мереж коштує грошей»
Це досить простий варіант, але не зовсім оптимальний із точки зору динаміки процесів. У разі виникнення проблем, наприклад із хімскладом газу в трубі, оператор ГРС повинен протягом 5 хвилин правильно поміняти потоки в системі. При цьому не буде часу на те, щоб доїхати до ГРП і перекрити крани вручну.
Для впровадження першого покоління автоматизації в Україні є необхідні технології і системи. Єдине, що зараз відсутнє – професійні системи технологічних діспетчингів, тим більше – для такої великої кількості споживачів, як в Україні.
Зараз споживачів близько 12 мільйонів, а українська мережа – найбільша в Європі – до 400 тисяч кілометрів труби. У Німеччині та Іспанії, може, більше споживачів, але й мережі більш компактні.
Другий варіант – high-tech, коли автоматизовано всі. Тоді служби експлуатації працюють тільки з електронними системами, і кількість персоналу, що працює на мережах, різко падає.
Коли я закінчував роботу в чеській філії компанії RWE, всю систему, яка в 6 разів менша за українську та налічує близько 70 тисяч кілометрів труби, обслуговувало 1,5 тисячі осіб. В Україні – на порядок більше, близько 50 тисяч співробітників.
Однак, інвестиції в RWE були на порядок більшими – близько 3,5 млрд доларів на рік, а в Україні – 700 мільйонів гривень! У Чехії на одного споживача припадає 1,5 тисячі гривень інвестицій, а в Україні – лише 120 гривень.
Хто повинен інвестувати в оновлення газорозподільних мереж?
Є лише два варіанти. Або за радянською моделлю, державне фінансування за рахунок бюджетних коштів, що для споживача буде умовно безкоштовним. Або можна вибрати більш-менш демократичний підхід і зібрати гроші зі споживачів.
Але навіть якщо гроші дасть держава, це все одно ляже на плечі споживачів, адже у держави немає інших великих джерел доходу, крім податків. У результаті те, що споживач не заплатить прямо, заплатить через інший вид податків.
А залучення інвесторів?
— Якщо прийде інвестор і дасть гроші, йому доведеться їх повертати. Це, знову-таки, ляже на споживача. Навіть якщо це будуть кошти міжнародних фінансових компаній – мова не йде про безповоротний кредит. Так, він буде під 0,5-1%, і не на 5 років, а на 20-30. Але все одно, виплати кредиту будуть закладені в тарифи.
Так, це непопулярно. Але якщо ви хочете якусь послугу, за неї потрібно платити. Безкоштовно її ніхто не надасть.
До якого рівня зросте тариф, якщо туди закласти всі необхідні інвестиції?
— Я робив розрахунки ще в 2014 році на основі того, скільки я плачу в Чехії, і з огляду на трудовитрати в Україні – адже якщо середня зарплата газовики в Чехії еквівалентна 40 тисячам гривень, то в Україні вона на рівні 9 тисяч.
В Україні кубометр газу з усіма тарифами (не тільки з оплатою фактичної вартості газу, але і тарифом оператора ринку і платою за транспортування) обходиться побутовим споживачам в 9-10 гривень. А в Чехії – близько 150 гривень.
Така різниця виникла через те, що в Україні застосований принципово неправильний спосіб ціноутворення.
Можете розповісти докладніше?
— В Україні великі споживачі – платять більше. А витрати, які повинен нести побутовий споживач, компенсуються перехресним субсидуванням.
Чим більше споживач використовує газу, тим менше повинна бути його вартість, тому що на обслуговування йде менше грошей у розрахунку на одиницю газу.
Також є умовно фіксовані витрати на газорозподільну систему, які нікуди не зникають – їх треба оплачувати постійно, навіть якщо споживач газ не використовує.
При цьому, в 2021 році замовлена потужність для Операторів ГРС скоротилася на 25%, але витрати при цьому не знизилися. За рахунок цього збільшився тариф на розподіл газу. Відповідно, якщо систему не оптимізувати, а споживання буде знижуватися, то тариф на розподіл буде стабільно зростати.
Якщо він буде рости і далі, споживачі будуть відмовлятися від газу.
Так. Але, знову-таки, поставка газу, як і будь-якої іншої комуналки, не є соціальною послугою. Це світовий досвід. Якщо споживач не хоче, він може не користуватися газом і знайти інше джерело.
Наприклад, електроенергією?
— Так. Або палити дровами. Газ не є незамінним енергоресурсом, він має альтернативу.
Так, є споживачі, які потребують газу, але не можуть його оплачувати, але це інша тема. У такому разі має спрацювати держава і надати цим людям субсидію. Але зі свого бюджету, а не за рахунок постачальника цієї послуги. Так, це неприємно і непопулярно, але це об'єктивно.
Якщо споживач не хоче платити – він може відключитися від мережі. Адже він платить за можливість прийти додому, натиснути кнопку й отримати газ.
Це класичний європейський двоставковий тариф – коли споживач сплачує за те, що він приєднаний (у Чехії, наприклад, – це 70% від загальної плати за газ), і за використаний обсяг.
Уявімо ситуацію: тариф на розподіл зросте, люди масово почнуть відключатися, облгази втратять велику кількість клієнтів, адже опалювати електроенергією може стати вигідніше. У результаті компанії не отримають коштів на модернізацію. Отже, тарифи на доставку зростуть ще і ще.
— Факт. Але тоді обсяг грошей, необхідних на реконструкцію, знизиться, тому що не потрібно буде оновлювати ті приєднання, які не використовуються.
Але тут помилка в припущенні – електрика не може бути вигіднішою за газ. Електроенергія – це вторинне джерело енергії, яка в тому числі виробляється з газу. Як вона може бути дешевшою за основний ресурс?
Навіть при роздрібній ціні 10 грн за кубометр газу, кіловат-година електроенергії коштувала б менше 1 грн. Уже зараз 1 кіловат-година електроенергії для домогосподарств обходиться в 1,68 грн. І, швидше за все, при споживанні домогосподарствами понад 300 кіловат на добу, тариф виросте до 3 грн.
Тому ті, хто використовують електроопалення, в будь-якому разі будуть платити більше, ніж ті, хто використовують газове.
Як потрібно змінити розрахунок тарифу на розподіл газу?
Потрібно впровадити нормальну методику тарифоутворення – закладати в тариф усі необхідні витрати. Сьогодні в багатьох компонентах тарифу реальні витрати не враховуються.
Мова не тільки про газ для виробничо-технічних витрат?
— Перш за все, потрібно почати з нормальної заробітної плати газівників. Як може бути середня зарплата по Києву 20 тисяч, а середня зарплата газовика – 9 тисяч? Це ж саме стосується всієї енергетики.
Це загальноекономічне питання – зарплати, які отримають газовики, повернуться в економіку країни. Це гроші не для облгазів – вони надійдуть співробітникам, які їх відразу витратять на споживання – гроші відразу повернуться в систему.
Другий момент: у тариф потрібно включити нормальні коефіцієнти оптимізації. Щоб знизити тариф, треба працювати ефективно. Щоб працювати ефективно, повинна бути хороша інфраструктура.
Це вже RAB-регулювання.
— Так. Крім цього, в тариф потрібно закласти правильні витрати на експлуатацію газових мереж. Наприклад, у 2015 році вони були занижені наполовину від реально необхідних витрат. Якби мова йшла про 20-30% – можна було б послатися на помилку в розрахунках, але тут різниця в 100%.
Витрати на інвестиції – це прибуток. Тільки із закладеним прибутком облгази можуть залучати гроші інвесторів і розкладати деякі інвестиції для споживачів по часу – не на три або п'ять років, а на 10-20.
Ми не вигадуємо нічого нового. Це стандартна методика RAB-регулювання, і вона працює в більшості країн Європи.
Більш того, гроші, які оператори отримають на обслуговування газорозподільних мереж, відразу повертаються в економіку – облгази купують клоччя, мастило, труби. Ці гроші не йдуть у сейф. Гроші для інвестицій – це робота для українських компаній, щоб вони рили, копали, варили.
Це також повернеться в економіку, причому майже відразу – облгази, отримавши гроші зі споживача, відразу ж їх витратять, адже закуповуються матеріали і робиться робота кожного місяця. Я навіть не кажу про податок на додану вартість – чим більше інвестицій, тим більше компанії закуповують, і більше сплачують ПДВ.
Єдине, що не повернеться – це прибуток. Але на перших етапах RAB-тарифу прибуток іде на залучення й обслуговування інвестицій, і на оптимізацію процесів.
Мені не зрозуміло, в чому тут проблема, крім як у тому, що народ не хоче платити за обслуговування газорозподільних мереж. Непопулярно, але факт – це коштує грошей.
